Вже не дратує! безладу невпинність, і жах парканів, ґвАлтівний пейзаж, і тіла замість пагорбів – рівнинність, і Кончі замість – дАховий грильяж. І болю замість, дИхання, рефлексів — уп-денс і звИчка впертись в серіал, де світом править зграя Homo-рексів, «мілійонерство» — кляття від кидал!

На очах — світськість! Де тобі, Версаче? Їм свічки тулить в простір архітект… І совість вулична, та пересічна, плаче… Де, Русь-ти-Київська… Узавтра — місто зет!

Змії парканів —  звичка до кріпацтва. За муром мовчки, зовні … жиємо, і шлемо грамоти від тихого козацтва… У наймах сестри, сестри й помремо? ___

Уклін нескорених, ландшафти Русі вам — екс-вишням, гАєві та екс-красуні Либідь, і ДнІпру, Замковій… А вічне «Аз воздам» — і шляхті, що сховалась в слові «любить»!

Опубликовано: Портал гражданской журналистики ХайВей — 4 марта 2009 11:19:04