Трохи Арктики вам у стрічку. Далі буде Антарктика…
Друзі, приємно було отримати поздоровлення із Різдвом Христовим, Новим 2019 роком та Днем народження від багатьох із вас – це від Києва, до Арктики і Антарктики. Дякую! Один друг із Севастополя вперше за декілька десятиріч написав привітання гарною українською. Двоє друзів із Судака сказали по телефону, що виїхали на декілька днів у Херсон, аби подихати повітрям свободи…
Фото 1. Мис Баранова. Погода звичайна, мрякова, але готуємось до маршрутів (на миси Візе, Братів Ігнатових, Журавльова, полярну підстанцію «Мис Піщаний», г.Маяковського, фйорди)
Найсюрпризнішим був лист про одну пригоду (часів моєї участі в експедиції на острови Архіпелагу Північна Земля, 1991), і яка мала несподіване продовження… у 2018. Додаю витяг (із листа від Андрія Волкова, у моєму перекладі): «Василю, минуло всього 27 років з часу, як ми з тобою попрацювали [на полярній станції «Мис Баранова»]… Ти, звичайно, пам’ятаєш наші 15 білих мартинів [Pagophila eburnean, Ivory gull], спійманих нами на станції в серпні 1991, і яким ми одягли алюмінієві кільця. Так от, в травні 2018 року одну із наших мартинок із кільцем знайшли неживою на тій же полярній станції. Номер кільця, на диво, зберігся. Якщо врахувати, що тоді у 1991 наша птахиня мала насідну пляму, то у 2018 їй виповнилося не менше, ніж 30+. Тобто, маємо світовий рекорд! Вітаю тебе з цим фактом… Твоя ідея упіймати білих мартинів була продуктивною…»
Взагалі, кільцювання було у нас справою супутньою. Ми займались біотичною картографією, флористикою, фауністикою, геолого-геоморфологією, збиранням зразків на вміст важких металів, ПХБ… Тим не менше.
Нагадаю читачам, що білий мартин, так само як і рожевий мартин, є птахом із IUCN Red List. До поздоровлення було додано декілька фотографій (від ботаніка пані І.Сафронової), на яких ми стоїмо біля вагончика полярників, і, далі, десь перетинаємо протоку Шокальського, на траверзі о.Візе. Хлопець без рушниці – то ім’ярек. Загалом, от так, для порівняння, у дев’яностих роках минулого сторіччя, виглядало серпневе полярне спорядження (брезентований ватяний комбез, гумові чоботи, хутровий капелюх і рукавички, а про запас, хто знається на цьому, камлєйка). На фото 2 – звичайний прихисток від високоширотний ураганів (кунг у стилі мілітарі). До речі, на одній із сторінок свого щоденника тих часі я знайшов запис, що у якийсь із днів ураган був таким сильним, що у каюті-їдальні від трясіння ледь не впав на підлогу відеомагнітофон…
Фото 2. Перетинаємо по кризі протоку Шокальского, на виду о.Візе.
Було багато й інших цікавин, але розповім про них іншим разом. Завершую анонсом: маю намір найближчим часом оприлюднити свою наступну розвідку – про участь наших земляків у відкритті Антарктиди і спростувати деякі відповідні міфи (того ж походження що й «Куликовська битва», «Михайлівський Золотоверхий храм підірвали німці» і т.і.) Нагадаю, що перед цим була розвідка про Чирікових.
Скетчі від автора (1991): «В експедиції (Архіпелаг Північна Земля); «Поблизу льодовика (Архіпелаг Північна Земля)».
Василь Придатко-Долін
Трохи Арктики вам у стрічку. Далі буде Антарктика…
Друзі, приємно було отримати поздоровлення із Різдвом Христовим, Новим 2019 роком та Днем народження від багатьох із вас – це від Києва, до Арктики і Антарктики. Дякую! Один друг із Севастополя вперше за декілька десятиріч написав привітання гарною українською. Двоє друзів із Судака сказали по телефону, що виїхали на декілька днів у Херсон, аби подихати повітрям свободи…
Фото 1. Мис Баранова. Погода звичайна, мрякова, але готуємось до маршрутів (на миси Візе, Братів Ігнатових, Журавльова, полярну підстанцію «Мис Піщаний», г.Маяковського, фйорди)
Найсюрпризнішим був лист про одну пригоду (часів моєї участі в експедиції на острови Архіпелагу Північна Земля, 1991), і яка мала несподіване продовження… у 2018. Додаю витяг (із листа від Андрія Волкова, у моєму перекладі): «Василю, минуло всього 27 років з часу, як ми з тобою попрацювали [на полярній станції «Мис Баранова»]… Ти, звичайно, пам’ятаєш наші 15 білих мартинів [Pagophila eburnean, Ivory gull], спійманих нами на станції в серпні 1991, і яким ми одягли алюмінієві кільця. Так от, в травні 2018 року одну із наших мартинок із кільцем знайшли неживою на тій же полярній станції. Номер кільця, на диво, зберігся. Якщо врахувати, що тоді у 1991 наша птахиня мала насідну пляму, то у 2018 їй виповнилося не менше, ніж 30+. Тобто, маємо світовий рекорд! Вітаю тебе з цим фактом… Твоя ідея упіймати білих мартинів була продуктивною…»
Взагалі, кільцювання було у нас справою супутньою. Ми займались біотичною картографією, флористикою, фауністикою, геолого-геоморфологією, збиранням зразків на вміст важких металів, ПХБ… Тим не менше.
Нагадаю читачам, що білий мартин, так само як і рожевий мартин, є птахом із IUCN Red List. До поздоровлення було додано декілька фотографій (від ботаніка пані І.Сафронової), на яких ми стоїмо біля вагончика полярників, і, далі, десь перетинаємо протоку Шокальського, на траверзі о.Візе. Хлопець без рушниці – то ім’ярек. Загалом, от так, для порівняння, у дев’яностих роках минулого сторіччя, виглядало серпневе полярне спорядження (брезентований ватяний комбез, гумові чоботи, хутровий капелюх і рукавички, а про запас, хто знається на цьому, камлєйка). На фото 2 – звичайний прихисток від високоширотний ураганів (кунг у стилі мілітарі). До речі, на одній із сторінок свого щоденника тих часі я знайшов запис, що у якийсь із днів ураган був таким сильним, що у каюті-їдальні від трясіння ледь не впав на підлогу відеомагнітофон…
Фото 2. Перетинаємо по кризі протоку Шокальского, на виду о.Візе.
Було багато й інших цікавин, але розповім про них іншим разом. Завершую анонсом: маю намір найближчим часом оприлюднити свою наступну розвідку – про участь наших земляків у відкритті Антарктиди і спростувати деякі відповідні міфи (того ж походження що й «Куликовська битва», «Михайлівський Золотоверхий храм підірвали німці» і т.і.) Нагадаю, що перед цим була розвідка про Чирікових.
Скетчі від автора (1991): «В експедиції (Архіпелаг Північна Земля); «Поблизу льодовика (Архіпелаг Північна Земля)».
Василь Придатко-Долін
Теги
Язык:
